Відлуння Гіндукушу

ШЛЯХ ДІАМАНТОВИЙ

 
Якщо ми усвідомили, що вкрай необхідною для людства стала розбудова суспільства життєдайної духовності, ми повинні визначити моральні еталони – наріжні камені, на яких триматиметься вся будівля цивілізації. Одночасно ми маємо виокремити хибні, віками нав’язувані людству на спротив Гармонії пріоритети тагасла, відректися від їх пропаганди, пояснити суспільству їхню шкідливість. Таким чином ми визначимо віхи на шляху до виховання гармонійно розвинутої людини, яка буде здатна зупинити усі цивілізаційні кризи і відновити гармонію існування людства у Всесвіті.
Вочевидь, людство постало на межі самознищення через власну недалекоглядність та недооцінку, ігнорування своєї ролі у глобальних процесах. Саме таке ставлення до власних завдань викликало споживацьку мораль людини – «після нас хоч потоп». Тому ми, щоб, не повторюючи помилок такого «тимчасового мислення», змінити становище, маємо визначити цілі свого існування з огляду на глобальні процеси. В подальшому ми маємо спрямовувати свою діяльність, зіставляючи її результати з цілями і завданнями на досягнення яких створено людину, а не з проміжними «тимчасово корисними». Для виділення таких орієнтирів ми повинні усвідомити місце Людини у Всесвіті.
З огляду на духовний досвід наймудріших – людська цивілізація має своє призначення та вбачається лише динамічно вписаною краплиною у величезному океані фізичного і духовного Всесвіту. Мета існування його, як гармонійно вибудованої, повсякчасно та позачасно самовдосконалюваної системи – перетворення енергії, вкладеної Творцем у фізичні об’єкти (зіркові, планетні та біосферні системи), на примножену тонку енергію Любові, яка живить життєдайні процеси подальшого самовдосконалення і нової творчості. Згадані процеси втілюються через низку підсистемних фізичних та біохімічних процесів, підкорених динамічно організованим Законам гармонійного розвитку Всесвіту. Підкреслене наголошує на тому, що в цій системі навіть Закони та фізичні константи динамічно змінюються, оскільки перебуває у розвитку сам Творець.
Місце Людини в цьому Промислі Божому чи не найважливіше. Саме Людина наділена фізіологічною здатністю перетворювати проміжну біосферну фізичну енергію на ментальну та духовну, котрі, концентруючись у вищих сферах, забезпечують подальші творчі процеси.
Результатом такої творчості постають відповідні емоції, що живлять стан випромінення енергії щастя, яка, докладаючись Земним внеском до енергії безлічі інших світів-цивілізацій, живить Світлий Всесвіт. В цьому полягає наше зовнішнє завдання. Саме в цьому полягає мета створення, котра виправдовує існування Людини. Саме на Людину, яка вінчає увесь процес, покладається Творець у своїх Промислах-сподіваннях. Але таких систем (зірка – планета – Душа) у Всесвіті безліч. І вони взаємопов’язані. Навіть внутрішні зв’язки в цих системах взаємодієві – тобто Людство, своїми духовними еманаціями здатне впливати на зіркові процеси, так само як сонячні бурі впливають на психо-емоційний стан соціуму.
Хворе на агресію хижацького споживання Людство випромінює енергію страждання. Наші боління притягують істот з темного боку і завдають болю нашим здоровим на почуття сусідам. В будь-якому живому організмі хвора клітина приречена на загибель як шкідлива. Однак, після знищення нашого світу примножиться поле діяльності сил противобога, існування яких забезпечується енергією страждання. Хоча, враховуючи Велич Задуму і масштабність Всесвіту, зникнення з «Промислу» Людської клітини-цивілізації вбачається для космічної спільноти подією майже непомітною.
Але Всесвіт побудовано на енергії Любові. Любов є полотном, на якому було створено картину Світу. «Це заповідь перша! – розкриває цей Закон Ісус. – «Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм і всією душею своєю…» А друга (однакова з нею): «Люби свого ближнього, як самого себе! Нема іншої більшої заповіді над оці!»(Мр. 12:29-31).  
Отже, Любов є головним Законом Світостворення та віссю, яка пов'язує всі простори та світи. Саме ця умова не дозволяє Силам Світла покинути нас напризволяще і спонукає, враховуючи вимоги іншого Закону – Закону Доброї Волі, намагатись допомогти нам врятувати нашу цивілізацію. Нас вони люблять. І чекають, коли ми у своєму розвитку досягнемо стану духовності гармонійної з Всесвітом. В цьому досягненні полягають внутрішні завдання Людини як багатовимірної істоти.
Одна з філософських концепцій Сходу порівнює людину з багатомільйоногранним діамантом. Яскравість кожної з граней цього кристала відбиває рівень досконалості властивостей людської Душі. Якась із них – мірило емоційності, друга – розкриває спромогу до милосердя і лагідності, котрась – здатність до кохання, інші – критерій аналітичності свідомості, змогу сприйняття енергії натхнення… Всесвіт за цією концепцією – багатовимірний калейдоскоп, у якому кристал людської Душі може вписатись тільки у резонансній взаємодії граней і вічок. Тобто тільки у місце і в час, на які заслуговують розвинені людиною властивості Душі. Піднятися до досконалості, де панує тільки енергія щастя від єднання у співтворчості з Творцем у процесах світотворення, людина здатна тільки відполірувавши усі мільйони граней свого кристала.
А до того кожна Душа втілюється своїм унікальним шляхом: у ті світи, на тих планетах, у тих країнах, дитиною того подружжя, саме в тих умовах, які відповідають рівню розвитку її граней-властивостей. За великим рахунком, батьки тільки опосередковано обирають собі дитину. В цьому Вищий сенс батьківської соціальної відповідальності. Вони тільки створюють умови для її народження і виховання. А вже сама Душа втілюється там, де заслуговує. Це твердження доводить народження дітей із різними видатними здібностями. Люди називають їх Даром Божим. Насправді – нічого у Всесвіті не дається дарма. Усі т.зв. генії – результат наполегливої праці Душі на шляху до досконалості. Звісно, трапляються і винятки – коли Світла Душа втілюється Посланцем Божим з надзвичайно важливою місією в обтяжені світи, Вищою Волею – Духовним подвигом.
Жадання до досконалості закладено в Душу від створення. Більшість релігійних та філософських традицій пояснюють цей нестримний потяг устремлінням до єднання з Творцем вкладеної під час створення у людину окремою часткою Іскри Божої. В кожному з нас ніколи не зникає бажання жити краще, щасливіше. Це відголос тієї Іскри, яка з будь-якого пекла мріє про щастя єднання з Богом. Але чим глибше її падіння, тим дошкульніше і біль від усвідомлення втрачених можливостей у власному вдосконаленні. Тому шлях цей невідворотний навіть для тих, хто вважає себе абсолютно пропащим. Процес просування ієрархією досконалості або гальмується людиною, яка перетворює своє життя на марнування часу, або реалізуються під час втілення Душі духовними практиками та її суспільними вчинками.
Кожним своїм кроком, кожною думкою, кожним словом, кожною дією людина, беручи участь у суспільних відносинах, формує власне оточуюче середовище, котре у взаємовпливах утворює прошарки соціуму відповідної культури, моральності та духовності майже непомітної розбіжності. Але різниця між ними очевидна при порівнянні найбільш полярних. Приміром, професура університету культури не зможе існувати в середовищі наркозалежних маргіналів. Кожним своїм кроком людина або піднімається до більш обізнаного рівня, або знижуються у напрямку руйнівної моралі. Тому всі наслідки діяльності цих верств населення та опосередковано усе, що відбувається з нашою цивілізацією, від розірваних на протипіхотних мінах дітей до глобального потепління, не Промисел Божий, а наслідки аморальності і бездуховності кожного з членів суспільства які не свідомі чи забули про відповідальність за долю власну і своїх ближніх. Більш освічена свідомість враховує ширше коло чинників, що дозволяє точніше оцінювати наслідки вчинків і приймати далекоглядніші рішення.
А на певному рівні гармонійного інтелектуального і духовного розвитку відбувається прозріння, коли людина починає відчувати емоції та думки оточуючих як власні. То хто ж зашкодить власному? Така людина свідомо відмовиться від негативних вчинків як від таких, що завдадуть шкоди хоча б і через століття. Бо ця людина природно знатиме, що Душа вічна і, що кожним своїм позитивним кроком вона наближається до Любові досконалої, а негативним – шкодить собі ж. Натомість, любитиме і співпереживатиме разом з близькими, свідомо поділятиме їхні турботи допомагатиме і виявлятиме милосердя. При цьому буде дотримано головної умови – відсутність примусу.
Соціум таких людей на керівні посади обиратиме з наймудріших найбагатших духовністю, а не прикрасами. Це суспільство в якому стануть не потрібними армії, кордони, поліції, фіскальні органи, тюрми… Ця цивілізація назавжди відмовиться від конкуренції та агресії. Такому безпечному людству відкриються знання як зупинити природні катаклізми, нагодувати голодних і забезпечити безпечною енергією і життєвим простором.
Однак хижацькі апетити транснаціональних ненажер не дозволяють зупинитися руйнації планети, поки не все ще висмоктано з її біосфери. Власне, як відійти від вуглеводневої економіки людство дізналося у доступному вигляді ще на початку минулого сторіччя. Знання істинної природи матерії дозволятиме в домашніх умовах створювати речі на будь-яку забаганку. Але тоді людство позбавиться необхідності надмірного рабського труда і перетвориться на суспільство рівних, в якому зникне конкуренція і агресія. Залишиться єдиний виробничий продукт соціуму – мистецькі шедеври, покликані на примноження енергії Натхнення і Любові у співтворчості з силами Світла.
Для того ми повинні повернути людині відповідну духовність і мораль. Ту, якою вона була наділена від створення за образом і подобою Божою – із здатністю творити життєдайне і бути щасливим від акту творіння. Це і є кінцева мета, на яку ми повинні орієнтуватися.
Рішення до вчинків людина приймає керуючись моральними засадами, котрі формуються саме мистецькими творами, які доводяться до аудиторії засобами масової інформації та в ході навчальних педагогічних процесів. Отже, якщо ми зголосилися на звання і погодились на долю творчої інтелігенції, нам і починати.
У гонитві за «золотим метром сала» людство все менше знаходило часу для розвитку Духовності і життєдайної Моралі. А виявилося, що саме ця Гармонія є головною умовою існування цивілізації. Ми навряд чи доживемо до часів її відродження. Але, зрушивши ці процеси, ми зможемо з кращих світів тішити Душу тим, як наші нащадки втілять їх у життя.
Зіставляючи свої дії у вихованні людини високої моралі у відповідність з максимальними завданнями, ми змогли б уникнути багатьох помилок, викликаних «тимчасово корисними» ідеями. Приміром, якби люди враховували, що цивілізація має перспективи на існування тільки на принципах злагоди і Любові, негідника, котрий виголосив: «Хочеш миру – готуйся до війни», піддали б ізоляції ще дві тисячі років тому. Натомість, вони забули про заповідь набагато більшого авторитета: «любити ближнього, як самого себе». Зараз маємо суспільство, у якому одна половина людства озброюється проти іншої, та нескінченні воєнні конфлікти вже й над прірвою самознищення. З огляду на максимальні завдання, факт, що Україна входить у десятку найвправніших постачальників зброї не є приводом пишатися (як нав’язують деякі ЗМІ) – це наша ганьба, наша провина і наша карма. Насправді ж, ми продукуємо засоби вбивства, ще й радіємо з того, що забезпечуємо власних пролетарів «тимчасовим» кривавим шматком хліба, яким вони вдавляться на останньому суді. А жиріють на тій смерті наймандатніші ненажери. Саме ми повинні сказати людям – тікайте з військових заводів якнайшвидше, шукайте іншу роботу, не губіть власну Душу. Або інше – хто здогадався майстерність вбивати назвати воєнним Мистецтвом невідомо. Але зрозуміло, хто надихав того безумця. З того ж пекла і «бойові мистецтва», від гопака до карате. Але ми створили такі суспільні умови, такі небезпечні агресивні стосунки між народами та різними соціальними групами (хоча вже й дістались прірви), що вже часто змушені вчити молодь бити одне одному мармизи все вправніше та жорстокіше. Звикання до цього, або навіть моду на ці речі, задаємо ми – митці, журналісти, педагоги.
Оголосити ганьбу цим явищам і вивести ці явища із нашого життя нелегко – потрібно наполегливо і повсюдно змінювати суспільні стосунки і масове моральне відношення до них, доведеться ламати віками нав'язувані стереотипи. Але ми зобов'язані їх розбити, саме своєю відвертістю (яким би викликом це не виглядало) привернути увагу суспільства і стати для нього інтелектуальним творчім авангардом, якому вірять за його чесність.
Для цього потрібні максимально скоординовані креативні дії. Приміром, у кооперації з журналістами, педагогами і владою митці можуть започаткувати мистецькі конкурси в рамках уже діючого в багатьох областях України Великого проекту «Сковорода-300» з метою відродження милосердя у суспільних відносинах на тему «Легко бути благим» (Г.Сковорода) і з гаслом: «якщо одного дня всі підставлять щоку – нікому буде вдарити». Під час проведення цих конкурсів розкривати молоді істинний зміст заповіді «Підстав щоку», котрий полягає у тому, що людина має припинити нескінченну навалу гніву, усвідомити, що все, що з нею відбувається – наслідки лише її вчинків. Тому, перш ніж гніватись на сформовану власними помилками важку долю, краще замислитись як її змінити вчинками милосердя. День нагородження лауреатів оголосити Днем Злагоди. Днем, у котрий гніватись стане вважатися за два-три роки ганебним.
Для генерації таких ідей, їх відпрацювання та координації дій ми і закликаємо до консолідації усю нашу творчу та наукову спільноту.
Проведення подібних, розроблених цією консолідацією, креативно впливаючих на свідомість соціуму заходів має стати явищем регулярним; практично втілюваною дією, котра сприятиме відновленню, крок за кроком, життєдайної моралі суспільства просвітленого, високоморального, гармонійно існуючого у складі світової спільноти, з огляду на проблеми ІІІ тисячоліття, визначені в Програмі сталого розвитку на ХХІ століття, прийнятій і доповненій на самітах глав держав у Ріо-де-Жанейро (1992), Нью-Йорку (2000), Йоганнесбурзі (2002), з метою порятунку нашої цивілізації від самознищення…
 
 
Ігор Моісєєнко

січень 2012р

 
 

  

Ігор Моісєєнко

Лауреат державних та міжнародних літературно-мистецьких премій. Поет, прозаїк, кіносценарист і журналіст, член Національної спілки письменників України. Народився у 1962роціу м.Кривий Ріг. Строкову службу проходив в Афганістані, у батальйоні загиблого Поета-героя «Аіста» (О. І. Стовби). Критики, відзначаючи стилістичну подібність віршів «Аіста» та Моісєєнка, вбачають ознаки наслідування Ігорем літературного Дару і Хреста вбитого війною талановитого Поета. Результатом такого духовного зв’язку двох літераторів стали надзвичайно вражаючі своїм трагізмом вірші; кіносценарії, визнані кращими за все, що було на екрані про афганську війну, і неймовірно захоплюючий роман, який визнавався кращим антивоєнним твором в СНД, за який автору в 2010 році присвоєно звання першого лауреата літературно-мистецької премії імені Богдана Хмельницького. В 2015 році, за плідну літературну та громадську діяльність у справі побудови суспільства життєдайної духовності та моралі, - звання лауреата міжнародної літературно-мистецької премії імені М.В.Гоголя «Тріумф».

Автору випало у палаючому пеклі Афганістану, нав’язаному українцям кремлівськими бонзами, пройти по межі, що розділяє життя і смерть. Але всупереч тяжким фізичним і душевним травмам колишній воїн став справжнім українським патріотом і виносив у своєму серці філософську доктрину, яка вперше сформулювала і емпірично обґрунтувала дієву Українську національну Ідею. Ігор Моісєєнко не просто розробив концепцію стратегічного розвитку української нації, але й вказав конкретні віхи на шляху її реалізації та очікувану уже в недалекому майбутньому віддачу в усіх сферах суспільного життя нашого народу. Автор «Ідеї гармонії…» пропонує шляхом внесення Української національної Ідеї в Конституцію України та утвердження її окремим Законом у стислі строки сприяти тому, аби кожен українець, кожен громадянин України іншої національності відчув її благотворний вплив. Вочевидь ця книга постає найважливішим твором, на який надихає Господь одного з найобдарованіших літераторів України. 

Новости сайта

Syndicate content
Ключевые слова